Ми – діти світу

 

 

Хай літають завжди журавлі,

Колоски видзвонюють налиті,

Ми за те, щоб мир був на землі

Для усіх дітей на цілім світі.

                                            О.Пархоменко

Обладнання.

 

                        На стендах – підборка фото проявів військової небезпеки та наслідків бойових дій та фото найчарівніших куточків планети, оформлені у вигляді контрасту.

                        На спеціальних підставках підборка літератури, у тому числі і місцевих авторів з обговорюваного питання.

                        По ходу використовуються технічні засоби для демонстрації відеозаписів, слайдів тощо, класичні твори для музичного супроводу заходу.

 

Хід уроку

 

Витель                Щороку у другій половині вересня в день відкриття чергової сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй в усьому світі традиційно святкують Міжнародний День миру. Цього року цей день випадає на 21 вересня.

    Зараз сама ідея миру стає державною політикою. Тільки в мирній державі накопичуються її багатства, розвивається культура, зберігаються духовні цінності. Тільки в державі, де панує мир, спокій, злагода, зміцнюється економіка, зростає добробут людей, з молодого покоління формуються справжні громадяни незалежної держави. Адже саме молоде покоління являє собою майбутнє й може забезпечити подальший її розвиток.

    Тільки перші кроки робить у нашій свідомості педагогіка толерантності – наука вирішення будь-яких питань мирним шляхом. Одним з них може стати і наш Урок миру, одним з найважливіших завдань якого є формування у вашій свідомості розуміння єдності, цілісності та взаємозалежності сучасного світу. Наш урок має стати підґрунтям нових стосунків між дорослими і дітьми, вчителями та учнями, в основі яких лежить взаємоповага, формування нової системи моральних цінностей.

 

Учень                 Нема на всій Землі бажанішого слова, ніж “мир”, ненависнішого, ніж “війна”.

 

Учень             Мир!  Це  слово  звучить по-різному на континентах Землі. Але скрізь воно означає прості й одвічні істини.

 

Учень                 Мир – це життя, щастя, радість, чисте небо над головою.

 

Учень                 Мир – це упевненість у завтрашньому дні, у своєму майбутньому.

 

Учень           Мир – це можливість спокійно учитися, працювати, любити і поважати одне одного.

 

Учень              Мир – це свято усіх людей, свято всіх дітей. Без миру немає дитинства, немає майбутнього.

 

Вчитель              Наше щастя, що ви, молоде покоління сучасної України, не бачили страхіть війни, але саме на вас лежить велика відповідальність: зберегти мир! А тому найважливіше — виховати в собі терпимість та повагу до іншого.

    З маленького миру — в собі самому, в групі, родині, державі — починається й великий та благодатний мир на нашій планеті.

 

Вчитель            Уже півсторіччя минуло відтоді, як над нашою землею вщухли залпи Великої Вітчизняної війни. Але вона все одно нагадує про себе — запліснявілими мінами, які калічать сучасних дітей, старими ранами, душевним щемом. Бо війна залишає вічні сліди — на землі і в душі.

Учень             Ліна  Костенко. “Пастораль ХХ сторіччя”.

 

Як їх зносили з поля,

Набрякли від крові рядна.

Троє їх, пастушків:

                  Павло, Сашко і Степан.

Розбирали гранату.

                  І ніяка в житті Аріадна

Вже не виведе

                  з горя отих матерів.

А степам

Будуть груди пекти

                 ті залишені в полі гранати,

Те покиддя війни

                 на грузьких слідах череди.

Отакі вони хлопці,

                 кирпаті сільські аргонавти,

Голуб'ята, анциболи,

                             хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг.

                І бризнуло кров'ю в багаття.

І несли їх діди,

                яким не хотілося жить.

Під горою стояла вагітна,

                           як поле, мати.

І кричала та мати:

Хоч личко його покажіть! —

Личка вже не було.

                Кісточками, омитими кров'ю,

Осміхалася шия з худеньких

                дитячих ключиць.

Гарні діти були.

               Козацького доброго крою.

Коли зносили їх, навіть сонце

                                          упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами

                                          мальви.

Попід руки держала отих

               матерів рідня.

А одна розродилась,

               і стала ушосте — мати.

А один був чужий. Він умер

                            наступного дня.

 

Учень          Хочеться вірити, що над землею України, над нами з вами завжди світитиме золоте сонце на чистому блакитному просторі всесвіту.

 

Вчитель            Однак, війни на планеті не вщухають майже ніколи. То в одному кінці землі, то в іншому спалахує страшне полум'я, й тоді знову гинуть люди, ллється кров, плачуть матері й діти. На жаль, наше бажання вирішувати соціальні, політичні, національні суперечки лише з позиції сили лежить в основі багатьох проблем сучасного світу.

    Не менше 43 мільйонів дітей у всьому світі не мають можливості відвідувати заняття у початковій школі через збройні конфлікти, відзначається у доповіді благодійної організації “Cпасіть дітей” (США). Перше місце займає Сомалі, де більше 89 відсотків дітей не ходять до школи.

    І, пам'ятаючи про загиблих і нещасних, ми маємо вчитися жити в мирі. А це не так легко. Нелегко визнати, що правий хтось інший, а не ти, складно знайти в незрозумілій тобі людині хороші риси. Складно, але необхідно. Заради майбутнього нашого світу.

Учень                  Пам'яті загиблих у всіх війнах і міжнаціональних конфліктах, тих, хто страждає від несправедливості й авторитарності, дітям та дорослим, присвячено Молитву Миру.

 

Звучить фонограма органної музики.

Хлопці та дівчата із запаленими свічками стають у півколо і читають Молитву.

Всі слухають стоячи.

 

Веди лише від Смерті до Життя,

Від Брехні до Правди, —

Веди лише від Розпачу

                               до Надії,

Від Страху до Безпеки,

Веди лише від Ненависті

                              до Любові,

Від Війни до Миру.

Нехай Мир заповнить

                            наші серця,

Наш світ,

Наш Всесвіт!

 

Вчитель    Не так давно трагічним акордом реквієму пролунало двадцятиріччя Чорнобильської трагедії., яка ще раз довела, яка взаємозалежна і невелика наша планета і як усі люди Землі мають допомагати один одному. Берегти свій дім і поважати сусідський.

       “Мирний атом” з усією гостротою поставив питання про відповідальність учених, про такі поняття, як совість, людяність, порядність, про те, чи маємо ми право заради сьогоднішніх ілюзорних вигод ризикувати здоров’ям і життям майбутніх поколінь.

 

Учень                        Смерч атому чорний весною дзвінкою

Нежданно вірвався у наше життя,

Назавжди забравши у діток здоров’я.

Невже ж нам судилось піти в небуття?

 

Нас дуже багато по всій Україні.

Нам хочеться бігать, сміятися, жить.

Ми – ваші скалічені атомом діти,

І хто ж нас, дорослі, крім вас

                                             захистить?

 

Вчитель          Попіл Чорнобилю стукає у наші серця. Стукає ось уже двадцять років. Доля дала людству можливість зазирнути за край ночі, тієї ночі, яка настане, якщо почнуть вибухати атомні боєголовки.

 

Учень                         Зірвавсь реактор. За незриму мить

На нашу землю вилилась отрута.

Чом довелося нам це пережить?

І за які гріхи така спокута?

Чи є надія в нас на майбуття?

Чи виживемо? За яким законом?

Бо стільки вже людей пішло з життя,

Уражених чорнобильським драконом.

Ми вже відчули, що він нам приніс,

І не одному ще вкоротить віку.

А скільки люди проливають сліз,

Коли у сім’ях родяться каліки.

Чорнобиль. Чорна хмара. Чорний біль.

Таке нехай ніде не повториться.

На щемну рану я не сиплю сіль,

Вона й без неї болісно ятриться.

 

Учень              Ми — діти України — прагнемо жити в мирі й злагоді. Мир — це життя, це благополуччя та благоденство в кожній сім'ї. Всі ми живемо надією на краще.

 

Учениця            Нехай у XXI столітті на морі, на суші, під водою і в космічних просторах лунає радісний, невгамовний сміх, а сльози виступають на очах тільки від радості.

 

Учень                                   Коли б оглянути весь світ

З вершини синіх гір

Чи з літака, що у політ

Прямує аж до зір,

І крикнуть: Люди на землі!

Озвіться — хто за мир?

Промчать слова — сто вітрів

За гори і ліси,

І враз з усіх країн земних

Озвуться голоси...

За мир!

За мир!

Відкажуть матері —

Не треба лити кров!

За мир!

Підхоплять школярі

На сотні різних мов.

Ми жити хочемо й рости.

Навіщо нам війна?

І, наче струмінь з висоти,

Покотиться луна.

Шахтар в підземній глибині,

На полі селянин озвуться

                                 з гнівом...

Смерть війні!

Не хочемо руїн!

Коли ж так вимовлять усі,

Що досить слів і мук,

Зіллються сотні голосів,

Зметнуться сотні рук.

 

Учні беруться за руки і піднімають їх.

 

І світ од грому задвигтить,

Як пінить хвилю вир,

Доволі!..

Людям треба жить!

Землі потрібен мир!

 

Вчитель.     Нехай усі ми навчимося розуміти і поважати одне одного, нехай почнеться на Землі нова історія — історія Людства, яке не знає війни.