Згідно з однією із сучасних гіпотез, вибір дати Різдва відбувся внаслідок одночасного святкування ранніми християнами Боговтілення (зачаття Христа) та Великодня; відповідно, у результаті додавання до цієї дати (25 березня) 9 місяців Різдво припало на день зимового сонцестояння.

Свято Різдва Христового має п’ять днів передсвята (з 20 по 24 грудня) і шість днів віддання. Напередодні, або в день навечір’я свята (24 грудня) дотримуються особливо суворого посту, що отримав назву святвечір, тому що в цей день вживається в їжу сочиво - зварені з медом пшеничні або ячмінні зерна. За традицією, піст святвечора закінчується з появою на небі першої вечірньої зорі. У навечір’я свята згадуються старозавітні пророцтва і події, пов’язані з Різдва Спасителя. Різдвяні богослужіння відбуваються три рази: опівночі, на світанку і вдень, що символізує Різдво Христове в лоні Бога Отця, у лоні Богоматері і в душі кожного християнина.

У XIII столітті, за часів святого Франциска Асизького, з’явився звичай виставляти в храмах для поклоніння ясла, в які поміщається фігурка Дитятка Ісуса. Згодом ясла стали ставити не тільки в храмі, а й в будинках перед Різдвом. Домашні сантони - макети в засклених ящиках зображують грот, в яслах лежить немовля Ісус, поруч Богоматір, Йосип, ангел, пастухи, що прийшли на поклоніння, а також тварини - бик, осел. Зображуються також цілі сценки з народного побуту: поруч зі святим сімейством поміщають селян в народних костюмах і т.п.

Церковні і народні звичаї гармонійно сплелися у святкуванні Різдва. В католицьких країнах добре відомий звичай колядування - ходіння по домівках дітей та молоді з піснями і добрими побажаннями. У відповідь колядники отримують подарунки: ковбасу, смажені каштани, фрукти, яйця, пиріжки, солодощі та інше, скупих господарів висміюють і загрожують їм бідами. У процесіях беруть участь різні маски, ряджені в шкури тварин, це дійство супроводжується гучним веселощами. Звичай цей неодноразово засуджувався церковною владою як язичницький, і поступово з колядками стали ходити тільки до родичів, сусідів і близьких друзів.

Про пережитки язичницького культу сонця в різдвяних святках також свідчить традиція запалювання обрядового вогню в домашньому вогнищі - «різдвяне поліно». Поліно урочисто, дотримуючись різних церемоній, вносили до хати, підпалювали, одночасно промовляючи молитву і вирізаючи на ньому хрест (спроба примирити язичницький обряд з християнською релігією). Поліно посипали зерном, поливали його медом, вином і маслом, клали на нього шматочки їжі, зверталися до нього як до живої істоти, піднімали на його честь келихи вина.

У дні святкування Різдва встановився звичай заломлювати «різдвяний хліб» - особливі прісні облатки, які освячуються в храмах під час Адвенту, - і їсти його як перед святковою трапезою, так і під час привітань один одного зі святом.

Характерним елементом свята Різдва є звичай встановлювати в будинках вбрані ялинки. Ця язичницька традиція зародилася у німецьких народів, в обрядовості яких ялина була символом життя і родючості. З поширенням християнства серед народів Центральної та Північної Європи прикрашена різнокольоровими кульками ялина знаходить нову символіку: її почали встановлювати в будинках 24 грудня як символ райського дерева з рясним плодами.