Найгостріший спосіб або спроба вирішення виникаючих протиріч у поглядах, інтересах або цілях наших спільних взаємин може викликати конфлікт. І добре, коли цей конфлікт можна вирішити мирним, дипломатичним шляхом. Коли це перестає бути можливим, більш того, ситуація стає вкрай загрозливою для обох сторін, виникає необхідність силового рішення проблеми. Це на жаль властиво як для простих людських взаємин, так і для відносин між цілими спільнотами, державами.

Як і окремо взята людина, устрій держави не відрізняється. У будь-якої держави є свій напрямок, свій світогляд, свої сили, коло друзів і критиків, ряд доступних ресурсів, які вона спрямовує на ті чи інші потреби. У кожної держави є своя армія, яка переважно використовується для захисту цього суспільства від небажаних загроз, в слідстві яких може виникнути важка або невиправна шкода державності, або її народу. Але як бути, коли держава, з тих чи інших причин, обмежена в силах і засобах, а конфліктна ситуація розпалюється з загрозливою силою? У слав’ян існує одна мудрість, яка на російський мові звучить так: «не имей 100 рублей, а имей 100 друзей». Ця мудрість не виникла з вуст поетів чи прозаїків. Це просте народне спостереження. Багато хто з нас, з нагоди, активно використовують цю мудрість, так як допомога друзів може виявитися досить до речі, особливо в тих випадках, коли нам може загрожувати реальна фізична небезпека. Так і держави між собою іноді вдаються до допомоги своїх небайдужих сусідів, товаришів або відвертих друзів.

Тих, хто на практиці реалізує цю допомогу, називають воїнами-інтернаціоналістами. Вони, з честю і доблестю своїх батьків і дідів, без перебільшення героїчно стають в самий центр виниклої гарячої точки і гідно намагаються утримати або погасити конфліктну ситуацію, яку на даний момент вирішити по іншому немає ніякої можливості. У сучасному світі це звичайна практика.

Так було і в часи Великого суспільного утворення - Радянського Союзу, в яке входило 15-ть республік і яке займало 1/6 частину суші. Радянський Союз брав участь у багатьох військових конфліктах. Один з останніх, був конфлікт в Афганістані. Останню колону радянських військ з Афганістану було виведено 15-го лютого 1989-го року. Участь держави в цьому військовому конфлікті коштувало нам життя більше чотирнадцяти тисяч наших солдатів і офіцерів, здоров’я десятків тисяч військових. Будь-яка війна, як жорно ламає життя безлічі людей. Це жорстока правда.

Поділяючи всю біль з тими, хто втратив на цій війні своїх рідних і близьких, дітей і чоловіків, віддаючи данину поваги всім учасникам подібних подій, офіційно на законодавчому рівні в деяких суверенних державах, утворених після розпаду СРСР, за даними проекту DilovaMova.com, були встановлені відповідні пам’ятні дні. У Російській Федерації - це «День пам’яті про росіян, які виконували службовий обов’язок за межами Вітчизни», який прийнятий на підставі Федерального закону від 29-го листопада 2010-го року № 320-ФЗ і відзначається 15-го лютого. В Україні - це «День вшанування учасніків бойових Дій на теріторії інших держав», який встановлений Указом Президента незалежної України № 180/2004 від 11-го лютого 2004-го року і також щорічно відзначається 15-го лютого. Разом з Росією і Україною цей пам’ятний день відзначається і в Білорусії, де станом на 2010-й рік проживало близько 30-ти тисяч ветеранів-афганців.

Не варто забувати, що радянськими військами в Афганістані було знищено близько мільйона жителів цієї країни, а саму державу в економічному і соціальному розвитку було відкинуто на багато десятиліть назад.