28 жовтня День звільнення України вiд фашистських загарбників
24 жовт. 2016
 В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.
 | Після Сталінградської битви (листопад 1942 року – лютий 1943 року) хід війни докорінно змінився.
Перші населені пункти України на східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення Києва від гітлерівців.
У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року ) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року). | Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави.
В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.
За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. На території республіки цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.
В ході Великої Вітчизняної війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців, серед яких було чимало розвідників.
Сьогодні хочеться пригадати імена деяких наших співвітчизників, які своєю мужністю і безкорисною любов’ю до Батьківщини, усіма силами, інколи ціною власного життя, наближали день звільнення України від фашистської окупації.
Герой Радянського Союзу
Шолуденко Никифор Микитович Народився Никифор Микитович 19 червня 1919 року в селі Сваром’я Вишгородського району Київської області.
Після закінчення школи працював у радгоспі в рідному селі, потім на заводі у Києві. У 1939 році був призваний до лав Червоної Армії.
В червні 1941 року гвардії старшина Шолуденко Н. М. був призначений помічником, а згодом – командиром розвідувального взводу 22-ї гвардійської танкової бригади 5-го гвардійського танкового корпусу 38-ї армії 1-го Українського фронту.
22 гвардійська танкова бригада брала участь у боях під Сталінградом, на Дону, під Воронежем та на Курській дузі.
До обов’язків підрозділу Никифора Шолуденка входило проведення рейдів в тилу супротивника. Так, у жовтні 1943 року він із групою розвідників виявив і докладно розвідав потужно укріплений фашистський опорний пункт. Завдяки точному визначенню вогневих точок бригада досить швидко захопила і значно розширила Лютізький плацдарм, завдавши ворогові великих втрат.
|  |  | Під час визволення Києва (4-5 листопада 1943 року) взвод Н. Шолуденка, ведучи розвідку на вулицях столиці й забезпечуючи розвідувальними даними командування бригади, першим прорвався до центру міста та підняв Червоний прапор на площі Калініна (нині Майдан Незалежності). В ході бою Никифор Шолуденко героїчно загинув.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування, особисті мужність і героїзм, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії старшині Шолуденку Никифору Микитовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. | Двічі Герой Радянського Союзу
Амет–Хан Султан Народився у 1920 році в місті Алупка, Автономна Республіка Крим.
Після закінчення школи вступив до фабрично-заводського училища, а у 1939 році став курсантом Качинської школи військових льотчиків.
Велика Вітчизняна війна почалася для дев’ятнадцятирічного льотчика на світанку 22 червня під Кишиневом. Командир 4-го винищувального полку наказав першій ескадрильї, в якій служив Амет-Хан Султан, провести повітряну розвідку. Під час вильоту літак А. Султана потрапив під обстріл, але йому вдалося повернутися у розташування полку.
Поступово за ним закріпилася слава невразливого льотчика-розвідника. Він літав разом з відомими повітряними бійцями В.Лавриненковим, І. Борисовим, О. Алелюхіним, та С. Морозовим. Амет-Хан Султан творив дива. Німці впізнавали його за почерком, і по рації звучало: “Увага! Увага! У небі Амет-Хан!”. |  |  | 24 серпня 1943 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Амет-Хану Султану присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Останній літак противника був збитий майором А. Султаном у небі Берліна в квітні 1945 року. Під час повітряного бою Амет-Хан прорізав фюзеляж літака супротивника.
За проявлену хоробрість і героїзм у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, за успішне проведення 603 бойових вильотів, за збиті ним особисто 30 літаків противника, за 19 літаків ворога, збитих у групових боях, товариш Амет-Хан Султан Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу та нагороджений другою медаллю “Золота Зірка” і орденом Леніна. | Герой Радянського Союзу
Чайка Олексій Омелянович Народився 4 грудня 1923 року в селі Манжелія Глобинського району Полтавської області в селянській родині. У 1938 році закінчив сім класів середньої школи. Працював радистом-кіномеханіком при будинку відпочинку Московського військового округу в Криму.
Розвідник-корегувальник батареї 78-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської Червонопрапорної Синельниківської стрілецької дивізії 6-ї армії Південно-Західного фронту, гвардії сержант.
У вересні 1943 року 78-й гвардійський стрілецький полк вийшов до Дніпра в районі села Військове Дніпропетровської області. Темною ніччю розвідник-корегувальник О. Чайка разом із двома бійцями почав переправлятися через ріку. Біля протилежного берега човен наштовхнувся на камінь. Спалахнули ворожі ракети. Гітлерівці відкрили кулеметний вогонь. Довелося убрід добиратися до берега. Темна ніч і дніпровські плавні сховали сміливців. Розвідники непомітно проникли в траншею й у короткій рукопашній сутичці знищили десятки гітлерівців, кількох захопили в полон.
|  |  | Наступного дня розвідники відбили дев’ять ворожих контратак, на другий день – одинадцять. На третій день підійшли головні підрозділи частини. Форсувавши Дніпро і захопивши плацдарм на правому березі, гвардійці успішно відбили натиск противника. 23 жовтня 1943 року, виконуючи бойовий наказ із розширення плацдарму, наші воїни пішли в наступ. В ході наступу гвардії сержант О. Чайка виявив виняткову мужність і відвагу. У складних умовах він коригував дії артилерії, брав участь у відбитті контратак і знищив десять фашистів.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року № 2670 за мужність і героїзм гвардії сержанта Чайку О. О. удостоєно звання Героя Радянського Союзу. | Герой Радянського Союзу
Вершигора Петро Петрович Генерал-майор Петро Петрович Вершигора – активний учасник партизанського руху на Україні, командир Першої Української партизанської дивізії. Народився 16 травня 1905 року в селі Северинівка Рибницького району (Молдова) в сім’ї сільських вчителів. У 1926 році Вершигора вступив до лав Червоної Армії, де став старшиною оркестру.
У 1927 році вступив на режисерське відділення Одеської консерваторії. Він працював у театрах Донецька, Іжевська, Горького, Ростова, Києва та Одеси як актор і режисер.
На початку Великої Вітчизняної війни П. П. Вершигора пішов на фронт командиром взводу.
13 червня 1942 року П. Вершигора вже як розвідник Брянського фронту вилетів у тил ворога, де став заступником командира партизанських загонів Орловської області з розвідки.
У жовтні 1942 року за рішенням штабу Брянського фронту група П. Вершигори увійшла до складу легендарного партизанського з’єднання Ковпака. |  |  | Незабаром П. Вершигору призначили помічником Ковпака з розвідки, а в грудні 1943 року він очолив партизанське з’єднання, яке пізніше було перейменовано у Першу Українську партизанську дивізію імені двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.
Під командуванням П. Вершигори дивізія здійснила два рейди – до Польщі та в райони Західної Білорусії, провела низку операцій на залізниці. 3 липня 1944 року Перша Українська партизанська дивізія з’єдналася з частинами Червоної Армії.
За успішне проведення рейдів П. Вершигорі було присвоєне звання генерал-майора. Указом Президії Верховної Ради СРСР № 4324 від 7 серпня 1944 року за успішне проведення рейдів і особливі заслуги з розвитку партизанського руху на Україні генерал-майора Вершигору Петра Петровича удостоєно звання Героя Радянського Союзу. |
|
